«Ліпше поламати ребра ста невинним, аніж пропустити одного винного» — таким було гасло епохи, в якій жили мільйони українців 1930-х, і саме цей трагічний досвід у своєму романі «Сад Гетсиманський» зображає Іван Багряний. На прикладі життя Андрія Чумака автор детально демонструє, як діяв досконалий репресивний механізм радянської системи, як ця система поневолювала і знищувала людей незалежно від їхніх досягнень, походження, віку чи статі.

Лікар, поет, директор гімназії — у вʼязниці твоє минуле не мало значення: хоч би чого ти досяг, а все одно опиняєшся на самому дні. Та попри всі ці жахи, Іван Багряний переконаний — спротив злу необхідний навіть тоді, коли здається, що боротися далі немає сенсу, а остаточний вибір завжди залежить від людини.