«…Сину, не знаю, з чого почати. Мабуть, варто з хорошого. Кажуть, до України повернулися лелеки. Сам не бачив, але це тішить. Ночі холодні. Зранку красивий туман. Співають птахи. Вчора до нас прибився маленький кудлатий песик. Дуже смішний. Назвали його Солдат Пундик. Він тобі сподобався б. Пундик, малий і теплий клубок шерсті, постійно хоче гратися і їсти. Дуже прикольний. Розважає нас…»
Це слова з книжки Валерія Пузіка, адресовані власному сину. Але так само вони можуть бути адресовані тисячам і тисячам українських дітей, чиї батьки пішли на фронт, аби захистити свої родини і рідну землю від навали російських загарбників.
«Перший лист сину я написав, коли йому виповнився рік, – розповідає автор, Другий – у два роки і десять місяців. В той день Президент підписав указ про запровадження воєнного стану строком на 60 діб. Був 2018 рік. Третій лист – у березні 2022 року, на 12-й день повномасштабного російського вторгнення в Україну. «З любов'ю – тато!» – книга, яку, я хотів би, щоб прочитав син, коли він підросте. Книга про війну, людей, любов, про людяність, мрії. Це послання в пляшці».
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього перебуває людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Валерій Пузік – український письменник, художник, режисер і журналіст. Автор книг «Бездомні пси», «Моноліт», «Я бачив його живим, мертвим і знову живим», «Шахта. Ранкове зведення», співавтор книги «Наші Котики. Бліндаж» та фентезі для дітей «Делфі та чарівники». Сьогодні служить у лавах Збройних Сил України.