Поки ми ще сперечаємось, щось комусь доводимо, шукаємо вади в комусь іншому – доти ми воюємо.
І це ніяк не змінити, бо ми маємо те, чим є самі – це незаперечний факт.
Доки я воюю з іншим, доти війна триває всередині мене, в моєму серці. І часто дуже непомітно…
Але я помічаю, що дещо змінюється…). Швидкість подій в Україні така висока, і переживання мають такий високий градус, що поступово ніби ущільнюється розуміння і відмітається зайве та залишається головне.
На цій неймовірній швидкості, де багато невідомості, невизначеності… Де не можеш гарантувати навіть свою наступну годину на всі сто відсотків, рожеві окуляри просто злітають! І навіть, кілька на день Але це прекрасно, бо легше дихати… Легше йти, ясніше погляд… Я приймаю це, бачу, відчуваю на собі і спостерігаю, як проявляється в інших…
І одночасно, приймаючи цю невідомість в собі як норму життя, так природно стає бути при головному завжди, не полишаючи його... Життя стає ціннішим, бо воно може закінчитись в будь-яку мить… І з іншими, тими, хто поряд, чи далі – тепла і турботи більше…Ніби є щось, що нас об’єднує – за словами. І ми всі намагаємось триматися цього головного – яке вислизає з рук часто :)) Не логічними доводами і аналізом – більше якимось внутрішніми договорами, угодами, домовленостями. Помічаючи своїх якоюсь «чуйкою» внутрішньою, майже диханням.
Отже, ми починаємо бути більш чутливими і більш терплячими. Приймаючи як є… звільняючи себе від обумовленостей, від власних уявлень. Спостерігаючи, яке воно, це «як є» і збираючи красу неочевидну, але явлену внутрішнім очам…
Наче відкриваємо цей світ наново. І це особлива риса сучасного моменту в Україні. Ми переосмислюємо слова, норми, ніби придивляючись з подивом. Відновлюючись до самих основ, походження… усвідомлення… А може, відкриваючи наново.
Поступово приходимо в центр свого життя. Ніби вивертаючи світ навиворіт. На зворотній бік. Де «Я» присутнє і відчуває подих усього Життя. Починає своє творення світу… з власного бажання, відчуття краси. Усвідомлюючи, що саме найменший крок – все те, що треба.
Лише один крок, а потім іще один… Причина всіх грандіозних змін. Початок. Так просто… І спокійно… Повернення додому. Але я бачу, як народжується Нова Країна. В кожному. Це не якийсь довгий шлях, він значно швидший. Він уже проявляється на очах. Я завжди вірила, що це Диво, яке станеться з нами…І прийде Перемога! Вірю! Знаю! Зі святом Покрова, любі!
