…Згадую власні випробування, коли моє життя висіло, здавалось, на волосинці…. Як тоді працювала свідомість?
Я бачу цей єдиний шлях, який виникає миттєво… Миттєво свідомість повертається до найголовнішого. До головної надії. Останньої, мабуть, надії. І розвертається до Бога. Повертається у самий центр Життя. І залишається лише цей зв'язок. Це дихання. Лише воно живе. Лише воно має сенс у цьому вирі життя. Навіть кохання, навіть діти, близькі, жаль за ними, смуток, переживання – все зайве. Лише цей зв'язок важливий. І по ньому, ніби з вій, скапує, починає поступово проливатись… диво! Яке неможливо передбачити у свідомості. Завжди Диво. Але треба все покинути. Увесь мотлох. Усі думки, всі судження, всі страхи – все залишити. Лише чути серцем.
Але не лише для себе. Бо це твій шлях, дуже пов'язаний з Богом. Дуже пов'язаний з усім живим полотном Життя. І у кожного є його неповторна можливість, спосіб. Внесок у красу цього живого полотна. У його натхнення, у його цілісність. У його любов живу. І це бачення цілісне, коли ти є частиною всього творіння. Частиною того, що діється – не абстрактно якось, а саме зараз. Саме зараз ти те Дерево Життя, яке проростає на ниві Буття.
Боже збав, це не самопишання… Це мої роздуми. Це моє натхнення…. Мій Шлях і моя розмова з Богом. Завжди можна подивитись – що й роблю час від часу – на плоди свого життя. Буває так: біжиш-біжиш кудись… Біжу, потім думаю: зупинись. Подивись, чого ти хочеш далі. І хоча я роблю це достатньо часто, але завжди є щось, що ніби ховається. Найбільш відверта розмова з Богом. Завжди є більше, коли доходиш до чесності… Такої, що аж не подобається тобі, твоїй Особистості… І в цій зупинці, коли серце розвертається до любові Бога, що ллється безупинно – от саме до любові, до радості – усвідомлюєш: так все вже є! І все пречудово задумано. І є те, що можеш зробити саме ти, але дуже близенько – у своєму житті. А спершу – у своєму розумі. Своєму серці…Своєму баченні. Своїх діях. Дуже-дуже поруч. Побачити перший крок народження. З любові. Справжньої…
