Учора було наше фінішне дихання… Сороковий світанок містерії «Вільна Воля». І знаєте, як це буває, коли непростий шлях пройдено, з усіма випробуваннями, відкриттями, глухими кутами, виходами, знаходженнями, питаннями, відповідями… От коли «навиліт». Коли не зраджуючи найголовніше… З’являється ніби інший погляд, інше бачення взаємозв’язків, де найменші деталі складаються в неймовірну живу картину сенсу… Коли все ясно, прозоро… І зрозуміло.
І от прийшла мені така думка, фраза згадалася…, заюзана до оскомини…)), але я побачила її іншим поглядом: «Відкрий кращу версію себе…»
І подумалось мені, що в цій фразі наче нічого поганого і нема, вона має правильні координати, але в ній… нема сенсу. Бо ж неможливо відкрити справжню природу людини, ту, яка є гукання в середину, до повноти, до щастя, яке закладено в талант, без… Бога! Бог виникає в нас лише як наша найвища висота, як те, що ми бачимо як сенс свого життя. Як початок цього життя. Тобто Бог ОЖИВАЄ через нас. Ми і є той Бог, у кращій версії себе, що виникає у нашій свідомості. (тут згадалась мені історія про суфія, який вийшов на площу і почав гучно кричати: «Я - Бог!!!»… Його забили камінням, здається…)
Та все ж, який це Бог? Який світ Він створив, який шлях підготував для нас? Чи кинув Він мене у цьому процесі, чи рухається поруч? Пліч о пліч, клітина до клітини, крило до крила. Дихаючи разом зі мною… Якими очима я дивлюсь на Нього? Якими очима Він дивиться на мене? І це все у нашій уяві. Ми той світ, що гряде до нас.
І залишив нам Ісус заповіт, пройшовши цей шлях, і сказав про те Словом, всі «інструкції» прописані. І сказав: і ви так пройдете все, Духа Святого пошлю за вами.
Лише одна «дрібничка»: Він може бути, Дух, але ми Його не вдихнемо, не розгорнемось, не подивимось, якою є ця гра людська. А вона між очима нашими і очима Бога відкривається. Як ми вдивляємося у цю кращу версію себе? Чи знаходимо там обмеження і як звільняємося з них? Чи відкриваємо себе вільного? А без того виходить, що «борсаємось» в старій версії себе, якось докладаючи зусиль, виснажуючись, а диво… залишається десь осторонь. Просто не затребуване, не запрошене.
А дотягнутись до свободи всередині, до вільного себе, піти за цим покликом: а куди кличе мене серце? А як хотіли б відкритися мої клітини тіла? Як це відчувати тіло живим? Як це пустити Дух в тіло і відчути, як Він розгортається теплом, визволяє живу плоть, вільні почуття, вільний розум, де думки не шаленіють і не хапають в полон, поглиблюючи ті ж самі вже прокладені дороги минулого досвіду?
Відірватися від них непросто. В тому то й річ, що звільнитися нам непросто з цього полону. Тисячолітні шари культурні, 40 цивілізацій, 70 етнографічних груп… Це ж усе записано на «плівочку» наших нейронних сполучень. Але ж є достатньо місця у безмежному просторі для нових, вільних шляхів… Нам лише прислухатись і зустрітись з тим поглядом найкращої версії себе, що закладена у Божому проєкті людини, і почати …. світ, наповнюючи його вільним диханням, ясним оком. Придивляючись, як через усі щільності і напруження дивиться на нас Бог у нашій кращій версії. І ми зустрічаємось поглядом, прошиваємо, інервуємо цю вже заскорузлу цивілізаційну споруду живим життям. Таким насправді бажаним. І очікуваним…
Знаєте, коли ми так відчуваємо своє майбутнє і цей шлях, то ті очі Бога і наші очі «магнітяться», тяжіють одне до одного, бо вони є одне. І ми тут не проти, а за. І в теперішньому, і в минулому, і в майбутньому – цільно, поза часом, на вістрі голки, що входить у вушко голки.. Я Є – ВІЛЬНА Воля – вільна мріяти, любити, відчувати, бачити… жити, в свободі бути тим, хто є…
