…Якось одна дівчина, будучи вперше на нашій Містерії дихання, зізналася: думала спочатку, що це якась секта. «Якби не довіра до тебе, Інессо, то далі б не пішла, злякалася б».
Мені це запало…) Думаю, а і справді, ми всі перебуваємо, образно кажучи, в «сектах», кожен у своїй. Але не завжди ця «секта» має сакральний сенс. Може бути просто як «бульбашка» зі своїми правилами, нормами. Ну, там теж є «бог». Якийсь «бог», якому моляться. Моя «секта», до речі, називається Містерія «Вільна Воля» (сміється).
Тож побачити межі своєї «секти», відліпитись і підняти очі – це для сміливих і чесних… Особливо зараз нам це вкрай важливо. Якою б вільною і правильною не видавалась власна «секта». А по суті, власна пастка.
Бо там, де перестаєш дихати, там, де звинувачуєш – перестаєш бути вільним. Бо є якісь милиці, від яких залежить твоє щастя. Звільнення – це важливо! Але спочатку побачити власну «секту»…, узаконену полоненість.
І знову повернусь до цієї фрази: «Якби не довіра до тебе, Інессо…» От і думаю далі: як важливо відчувати довіру до когось, за ким я готова йти. Для мене це завжди був Ісус. На різних етапах були звичайні люди. Але в якийсь момент я ставала перед вибором: або Бог, або авторитет. І завжди Бог відлунювався в моєму серці щиріше… Справжніше… Тож із вдячністю рухалася далі. Із вдячністю, бо всі ми лише люди, на якому б рівні ми не були. Але оцей момент: кому я довіряю, за ким я рухаюсь?.. Якщо нікому… То виходу немає.
Якщо рухатись до когось у довірі, то тимчасово це дійсно нагадує секту. Бо початок шляху потребує дисципліни, визволення. Потребує ніби йти слід у слід за тим, за ким рухаєшся…
Для мене завжди це любов. Яким би гірким не було визнавання своїх помилок, але кожна з них відкриває мене для любові… На рівні дій, відчуттів, смаків. Погляду… Погляд, який фільтрує все це розмаїття життя, просочуючи, вибираючи аромат любові, краси. Без вистеження власних викривлень і задушливих обмежень неможливе звільнення. І неможливе відчуття справжнього смаку життя…
Ось це важливо.
І нам зараз вкрай важливо перебирати, ніби фільтрувати, увесь цей ґрунт, на якому ми стоїмо, звільняючи його для краси, визволяючи себе. У свободу. Вільною волею. Спільно. З Божим диханням. Спільно. Це, до речі, не тривіально – відчути, що ти ніколи не закінчуєшся. Є частина тебе, яку ти відкриваєш безкінечно. Вона зветься Ісус, Бог у тобі. Той, хто пройшов, шлях проклав, свідомо…
Як тільки прислухаєшся, серцем приліпишся, від власної «секти» очі відліпиш – починається дифузія визволення у нові виміри.
Вільне життя здатні побачити вільні очі. Такий закон… Потрібна вільна свідомість. А натомість побачити, визнати… власні «секти». Які були і не сектами, власне кажучи, а просто якимось несвідомим вибором. Але він дорого вартує.
Пора… Увійти у волю… І звільнити її до життя.
