Кажуть, що закоханість це нервове. Схоже на те…
А ще, я думаю, що це проявляє залежність… безвольну любов. Закоханість безвольної людини, яка не усвідомлює, не володіє своїми станами, намагається закрити свій внутрішній голод іншим…
А ще, я впевнена, що закоханість може бути вільною, як найвищий стан любові. Найвитонченіший…
Не потрапити в полон, не дати бажанню володіти захопити тебе. А тотально проживати диво зустрічі, з відчуттям, що ось ця мить може бути останньою… Утримати себе на цій миті, не потрапити в ілюзію стабільності, сталості, безпеки… володіння, не дай Боже
Лише ця мить. Між. Причому «між».
Це ж не тільки моя закоханість, бо закоханість це коли ти зустрічаєш цей чийсь погляд, відчуття, коли без слів…
Я впевнена, що вона ще більш витонченіша, ніж ніжність…
Пісня пісень Давида про закоханість без володіння. Без бажання володіти. Це вільна закоханість на межі. Де лише дихання. З якого дізнаєшся більше, ніж від тисячі сказаних слів.
Я про те, що так Бог розмовляє з нами, чекає нашої розмови з Ним, такої щирості з Ним.
Це зустрітися там, де ти є. Без декорацій, без галасу. Отам усе справжнє. Про що Він може почути, і що я можу сказати… Навіть без слів… До чого вони тут…
Десь із цього починається світ: чи плаче він, чи кричить, чи голодує, чи закляк у страху…
Нам звільняти цю ніжність і піднімати очі – оце важливо. Піднімати очі, аби зустріти закоханий погляд Бога.
Саме цими частинами себе, які… заморожені, заклякли.
Вони давно вже не бачили світла сонця, закоханості. Вони фонять, звучать тим, ким, вони думають, вони є, ці частини нас.
А їх повнота життя – це закоханість, переливання дихання. Бути тим, Хто ти є. Бути найвитонченішим. Любов’ю, що здатна… творити.
Не вистачає, звичайно, не вистачає уваги до вміння помічати, керувати станами… Не вистачає бажання, вірності, чутливості.
Але… я пробую подивитися закоханістю, аби дозволити Богу зцілити себе тут, зцілити свій погляд, щоб поміж звичних фасадів побачити диво… побачити неймовірну неможливість, можливу для Бога.
І я дивлюсь закоханими очима, прокладаючи шлях між тим, що Він задумав, і тим, що проявляється. Шлях в своєму серці, в своїх очах…
Пробудження важливе.
Пробудження від страшного сну, від ілюзій, абсурду… Воно важливе для майбутніх творців. Цей досвід не заміниш. Він відкриває силу, тверезість, гідність Бути… Як багатовимірну солону карамель, що пронизує до самих кісток. Де і сльози усвідомлення: скільки ж жертв потрібно було, щоб до цього місця дійти; і радість зустрічі! І посмішка від власного невігластва, і захоплення красою задуму – все в цьому погляді і в в цьому диханні. І в цьому мерехтінні миті.
Присутності. Буття…
