Сьогоднішній стан нагадує мені банджи-джампінг… Саме перший крок…
В безодню! Його ж по-різному можна зробити:) Можуть підштовхнуть, якщо не вийде самому, допоможуть… Можна з заплющеними очима, не дивлячись…
Можна стрибнути «каменем». Просто зробити крок і впасти з жахом донизу.
Можна… просто впасти. Без жаху. Хоча «холодок» все одно буде.
А от зробити свідомо стрибок у безодню… Потягнутись, розкритись у політ… Відчути, як пружно повітря торкається, тримає, довіритись красі… Оце виклик! Хоча і жах, якщо чесно))
Мені здається, ми зараз на такому перетині, що у нас є лише один вихід – зробити цей стрибок. У безодню, у невідомість… За межі можливих сценаріїв. У простір, світ, ще ніким не передбачений. Варіант ще не прописаний… Наше серце може його народити.
Але от що важливе у цьому стрибку… Це неймовірно важко, бо німіють руки, ноги, все стискається… Я просто пам’ятаю, що найважче, це звільнити свою свідомість, розкрити крила в своєму серці, в очах, не здригнутись душею…
І відчути, що тебе зустрічають... Бог у цей час так само «стрибає» тобі назустріч. Як Батько виходить назустріч блудному Сину, так Бог виходить назустріч тобі у цьому польоті.
Важливо – краса. Відчути собою цю красиву історію… Тілом. Тіло! Тіло реагує неймовірно! Просто воно на автоматі намагається уникнути цього стрибка, і лише думкою, яка спрямована… на зустріч! Яка бачить, як крізь непроявлену реальність усміхається Бог і простягає руку.
Ми цю реальність програмуємо – своїм очікуванням, своїми діями. Але в противагу цьому стає минулий досвід (як це може бути!); тіло наповнене минулим досвідом і воно кричить про жахи, які всередині, а їх неймовірно багато!
Чим більше відкривається історія, тим більше відчувається наша різність, наша множинність, багато вимірність нас і наших історій, наших родів, наших спогадів, нашої пам’яті, наших традицій. І все це наче неймовірний, живий килим! Це килим живий… І домовитися з усіма клітинами цієї тілесної спадщини, багатства… Домовитися з кожною клітиною, зробити цей стрибок, розкриваючи своє тіло в цій красі польоту…
Мені здається, це найважче. Ми не знаємо, як буде. Ми увесь час прокручуємо якісь сценарії, але серед усіх цих можливих сценаріїв є той, про який знає лише серце.
Цей стрибок – через серце, крізь серце, назустріч Богу, Який простягає нам руку.
Це неможливо зробити за когось. Це наша відповідь, відповідь кожного. Тут кожен стає непомітним героєм. Хто втримає цю красу, хто втримає поклик, хто не зрадить серце, хто піде за Любов’ю, Вірою, Надією, дуже дієвою… Яка бачить крізь не проявлену реальність. Бачить серцем…
Не лише для себе. А для дуже близьких і рідних, тих, хто поруч. Не зважаючи на те, що байдуже, що про це ніхто не говорить і про це не каже світу. Тут, у серці, перетинаються і сльози, і радість. Бо неможливо зрадити те, що найдорожче – ЛЮБОВ … Вільну Волю, живе життя..
