Сьогодні вже святкуємо Різдво, але серцем повертаюся до того моменту. З кожним разом щось відкривається, якась більша глибина. Цього разу доторкнулось моє серце до того, з якою ж ніжністю Бог відчував Марію, знаючи, як вона довірилась Йому, як зробила крок у цю неймовірну невідомість. Як таке могло бути? Але вона зробила цей крок. «Я раба Твоя, хай буде по слову Твоєму».
…У такі моменти спливає в памʼяті одна розмова, хлопець казав про свою наречену: «Я все для неї ладен зробити, бо вона так мені довіряє! Це неймовірно, як так можна довіряти! А вона довіряє! Вона так вірить мені…» Він каже, а на очах сльози, і відчуваю, як серце його переповнене вдячністю без меж…
…От ніби такий собі маленький епізод в моєму житті, а я його так часто згадую, навіть голос хлопця чую і стан його в серці відчуваю… Залишився в мені… І от точно, немає відстані і часу у координатах серця – все тут і зараз…
Ця вірність любові зараз мене просто пробирає до кісток. А ще тому, що Бог так чекає на нашу відповідь, бо так Він стукає до кожного у двері. І часто здається, це зовсім не те, про що ми просимо, чи не те, що нам здається необхідним… Господь часто дає зовсім не те, що ми вважаємо за найголовніше. І лише через певний проміжок часу ми бачимо… усвідомлюємо, прозріваємо щодо Його божественної педагогіки, майстерності дивовижних шляхів… Як і «Так!» Маріі, що змінило світ…
У нас у кожного є така місія. В кожну мить до нас цей промінь розгортається… світ Божий, який втілюється через нас, через кожного… Але цей внутрішній перехід – це довіра і ніжність з обох боків, вірність на межі…
Згадую ставлення Ісуса до Марії – упродовж життя, і потім, коли Він підняв її на Небо. І все це ніби поєднується в таку дуже чутливу грань взаємин між Богом і людиною. Лише вона робить тканину життя єдиною, де Бог втілюється, народжується… в людині. І зовні це може бути по-різному. І кривава війна, випробування… але оцей зв'язок всередині… розкриває і є початком того, що народиться. Вже народилось сьогодні, і народиться в майбутньому… І увесь час народжується…
