З іншого виміру маємо дивитись!
Ми ж люди вільні, волелюбні. Це факт! Але дещо невиховані в плані «людської грамоти», бо закону над собою не сприймаємо… Теж факт!
Закон же – він різний. Закон, від якого ми бігли на волю, – той закон від людини. А той закон, який ми маємо прийняти як Неопалиму Купину, – від Бога. Десь у цих плавнях ми загубились. Не вдається пазли зібрати, бо виміри різні, в різних логіках працюють…. І тому скубемося і в срачах застрягаємо… А ми свободи справжньої в іншому вимірі маємо шукати. Бо в цьому – застрягнемо навічно… Але ж краще між двома заповідями любові найголовнішими…
Бо – вільна воля. Там ми знайдемо себе, визволимо, мудрість вичитаємо, бо ми коли не в срачах і розбірках, то вже доведеться правду визнати: про себе, про інших, хто поруч із тобою, бо ми є в полі одному…
На цьому просторі, який ми звемо своєю країною і любимо всім серцем – немає нічого, чого б не було в мені… А далі, мислячи в цьому напрямку – й до людства так можна дійти…
Але то вже історія на подальше. Тут би з собою, з ближнім би розібратись сьогодні… Вийти з цієї залежності – тупої, незрілої, дитячої впертості. Незрілої, бо не має вона над собою Закону Божого. Не відчуває… Байдуже, що порушити… А от «не байдуже» з’являється на фронті, або від болю жагучого, коли смерті в очі подивишся… Вважай, до іншого виміру торкнешся, увійдеш… І очі, й розум яснішають…Тоді приходить розуміння про життя, що не тобою воно дано, і не тобою забереться… То ж є і сенс при цьому, на вертикалі духу… Співвіднестись відносно Його задуму Любові і Волі вольної.
І виникає запитання: а що ж робити тим, хто не на фронті? Виводити себе на межу, у власне пекло, в очі чесно дивитись, раз за разом, самому, в тих ситуаціях, які просто біля тебе. Бо вони є твоїм власним «передком», який кожному даний – кожному за вірою і силою його. Так, щоб усю свою невіру оголити, в тилу знайти свою передову і… почати контрнаступ!
Усе, що нам потрібно, – підійняти свої очі до Бога, і чесно-чесно-пречесно визнати, що все, що біля мене, – це і є я. Не подобається? То визволяй! У всьому, що бачать очі, у всіх викривленнях і звинуваченнях, у всіх бідах, страхах – і в корупції, і в «примітивності», як дехто говорить… Бачать очі – роботи непочатий край. Бо свобода – то інший вимір!
Спочатку «навіщо?», а не «чому?»
Бог творить дива через нас, непередбачені… Так само, як були й ми непередбачуваними в перші години цієї повномасштабної війни, коли не за експертними думками діяли, а за Духом… Коли на кін життя поставлено. Нам так і жити навчитися треба… І тоді увесь світ навчиться. Бо свобода і любов – то є справжнє. Свобода як любов, любов як свобода. І все – обличчя Бога різні, через кожного… в красі… в милосерді… і в силі безмежній… в різності і гідності…
