Поділюсь…) Дихаємо з « жіночим виміром…» уже 16 день. Кожного дня – нова тема для усвідомлення і проживання… Сьогодні – тема «Я говорю». І так ми розігнали спільним полем це відчуття всередині слова, що просто не можу не поділитись…
Найголовніше усвідомлення про те, що слово – це дія. ДІЯ. Воно ніби оформлює, упаковує те, що всередині визріває. Те, чого ніхто ще не бачить, але бачить внутрішнім відчуттям, знанням сама людина. Слово виносить це все назовні , як постріл. Як відпускання в життя, у зовнішній світ. А що там усередині? Що вкладене у ці слова? Це можна відчути, коли налаштуватися. Скільки там всього – страхів, болю… З яким наміром, з яким очікуванням, з якою картиною світу, з якою пам’яттю все в цьому слові щільненько упаковано?.. Як є! А яким би воно мало бути ? Задаю собі питання і шукаю всередині відповідь від самого початку. Відповідь, що йде від задуму самого…
Слово людини, яка створена на образ Божий… І може стати його подобою. Дійти до цього. Тобто людина, яка має весь потенціал Божий, може творити словом. Це так важливо зараз переусвідомити!… По справжньому. І відшукуючи в собі, всередині, як Буратіно – засунути носа в те, що просто здавалося якоюсь ширмою. І побачити, відчути подих справжнього… Як вітер з Океану Буття! Де починається справжнє Слово? Думаю, там, де закінчується те «Я», яке я знаю. І там, де я чую радість з джерела Бога, що є найсвятіша любов, найщиріша, що лише чекає, аби ти розвернулась назустріч... На межі…
Мені здається, справжнє Слово починається саме тут. Де я чую. Де я чую, і бачу… і ввіряю… і дію… і маю намір. Від радості морепливу, що наповнює по самі вінця. Навіть тоді, коли сльози фізичні, і біль доходять до краю, от слово – це дія. На всіх рівнях.
Але перед словом – ТАКА робота! Можна сказати, ціле життя. І не одне. Перед сказаним словом. Так, нам би побільше тиші, усвідомленої, чистої… Щирим бажанням дитини, що зайшла у глухий кут. Але серцем відкритим вона знає, що є Той, Хто завжди, ЗАВЖДИ почує… Все вкладається, все пакується… і втілюється…
