Де? Як? Ким? народжується зараз нова Україна? Через кожного… От буквально. Стара система уявлень з новою комунікують. У старій все вже прописано,упаковано, віднормовано, запротокольовано, прошито, і печаткою затверджено… Це я все про нашу свідомість. І колективну, й індивідуальну. А в новій, що хоче народитися, як гімн людяності, все ще живе – і мрія, і віра, і надія, і бажання, і сила, і натхнення, і терпіння безмежне, бо за свободу, що дітям залишиться, на ній будуть сади Софії плоди давати…
Багато сьогодні про нову Україну. І з якого б краю ми не зайшли, впираємось в обмеження. Стара система проявляє себе. Це – нормально. Ненормально будувати на цих обмеженнях нове…
Вони існують наче як обʼєктивні фактори, що перебувають поза нашою можливістю їх подолати. Фактори, що обтяжують, або навіть унеможливлюють… Здається… Чи то мова про освіту, чи економіку, чи політику, чи культуру…. всюди! Нещодавно почула вирок з вуст дуже впливової людини: «У нас тотальний дефіцит усього! Треба про це памʼятати і відштовхуватись від цього факту». Все! Жах! Постріл у голову! Але ж це про що? Дефіцит це лише діагностика ситуації, так би мовити, куди ми дійшли в своїх «творчостях». Це факт лише межі тієї системи, в якій перебуваємо, яку довго експлуатували, паразитували на якійсь парадигмі і ось усе – в ній уже немає ресурсу!
Це треба усвідомити дуже по-чесному. І найбільш заражене ядро, що демонструє суцільне незадоволення підступністю і корупційними схемами – це наш уряд сьогодні, ті, кому ми делегували свої уявлення і очікування про ефективне функціонування нашої спільної родини. Нам не подобається? Але ж це про нас, про колективне й індивідуальне. Вони не відповідають очікуванням? Тож причина в цьому! І нам зараз важливо навести всередині себе фокус, у яких руках перебуває влада в моїй парадигмі жити? Що педалює моя активна свідомість, підміняючи поняття життя, свободи, гідності, справедливості. Це проста задачка, аби прояснити мозок. Але усвідомити свій кінець, це лише початок… там, де підходиш до кінця, зароджується і початок… Саме тут! Це місце Зустрічі! Бо починати нове з дефіциту не можна, треба віднайти повноту! Вона в іншому вимірі, ще не проявлена і не оформлена, але жива…
От запитати себе: Я сам, особисто, яке життя я хотів би залишити для своїх дітей? От саме дітей! Бо для себе ми вже ніби нічого й не бажаємо. Така заражена наша свідомість, що ми, як самогубці, викреслюємо себе вперто з життя. А даремно! Поки живий – маєш голос, маєш силу створити рух! У полі життя.
А ще багато зараз говорять про людський капітал. Що він важливий, його не вистачає, він не тої якості… Але він вирішує все! Це і правда, без нього всі розмови про якісь зміни – пусті! Але людський капітал це не сума коштів, які треба заплатити пенсіонерам, і не рівень зарплати, який маємо виплатити, і не кількість душ, які треба прогодувати, і навіть не кількість народжених, тих, що виїхали, і тих, що повернулись! Ні! Це взагалі не про кількість! Людський капітал це про якість, про здатність створювати цінність життя, реагувати на виклики життя, знаходити рішення, яких ще не було… Чим більш вільна людина у своїх міркуваннях, чим більш вона здатна усвідомлювати, брати відповідальність, бачити ціле і складові цілого і мати творчу уяву і здатність розрізняти, помічати нюанси… Нам важливий якісний людський капітал, нам важлива якісна освіта, нам важлива якісна візія, яка починається з початку, з причини, з зерна, живого, що зароджує вільну людину і навколо неї вільну країну – родину. Ця якість є в нас і саме завдяки їй ми зараз перемагаємо! А не завдяки запозиченим експертним висновкам і готовим проєктам. Не було б цієї сили – жодна кількість зброї не врятувала б.
Це ж очевидно, ця наша сила – природня. Як стежина наша, на якій ми можемо створити дивовижний світ. Варто усвідомити, віднайти в собі це джерело, криницю, ще не заражену системою. І звідти дивитись і на світ, і на проєкти, і одне на одного, і на майбутнє, і на минуле, до речі. Побачити там. Як цей шлях до свободи серця кружляв нас ланами історії, ґартував, мудрості і милосердя навчав, гідності в свободі справжній, чутливій до іншого, до його свободи… І от, дійшли! Повний дефіцит, земля замінована, влада корумпована… і війна екзистенційна, ще всі кажуть.
Наша сила, наш початок, наш дар і поклик – ще до будь-яких інституцій і державних утворень, форм і конструкцій… Там, де воля, вольності, і справедливість, там, де дружба, любов і щирість, там, де серце живе і розмовляє, там, де шлях – це зорі на небі і в серці, що поруч…
Згадайте… Я точно це бачила в нас, в багатьох очах…. Коли ми постали перед обличчям небезпеки, відпадало все, що зайве, пусте… І залишалось те, що ніхто не передбачав і не очікував… Проявлявся образ справжній, людини, що творить життя, обирає шлях серцем. Саме це наше нове життя. Разом, соборно, де кожне серце – пісня…
І з цієї криниці кожного разу потрібно, як до причастя, бо такими нас Господь створив, і такий дар дав і покликав у дорогу… Бо в цьому ми прокладаємо людству дорогу, як і Він, свого часу… Вже все готово! Столи накриті… І запросили…
