Пригадалася фраза, що прозвучала в інтерв’ю з одним із наших військових: «ворога ми навчилися бачити не лише 24 години на добу, а ще й на всі 360 градусів…»

Подумалось тоді, що наші воїни просто передають нам послання, дають коди новоі граматики життя…з епіцентру формування нового світу. Розумієте,… І вона така ж неочевидна, як і краса… і ніжність… і любов… і диво, яке ми можемо створити.

Можемо… Тобто ще не створили в цілому..

Ну, на фронті творимо, і в інших справах ніби й творимо, але це ще, так би мовити, не для загального використання. Ще не стало тим, чому ми можемо навчати в школі – творенню Дива.

Візьмемо, наприклад, бізнес: є якесь загальне уявлення про алгоритми дій, і це викладається у кожній бізнес-школі – у той чи інший спосіб, з більшою чи меншою різницею. Але лише допустіть думку, що наша увага і наш звичний спосіб життя висвітлює цю сферу – «роблення» з лише одного фокусу. І, до речі, ми й «маємо те що маємо», цей звичний спосіб… Придивіться і побачите, що саме ми маємо.

Усе можна побачити. Ніби «пройдіться» всередині себе, власними уявленнями про те, з чого починається справа, як вона продовжується, які етапи, які можуть бути загрози, які проблеми. А тепер зверніть увагу, наче боковим зором, що навколо цього фокусу є ще багато вільного простору. Безліч варіантів не запрограмованого простору…неторкане поле.

На 360… І це простір, де ми можемо і маємо освоїти граматику нового світу будь-де: в політиці, в економіці, в культурі, у взаєминах… Не так, як склалося, або вимушені… Є інше... Ми боремось за свободу, наша війна за наше право бути тими, ким ми є. А нас багато і ми різні…

А бійці кажуть, втомились ми вже від ваших «срачів». Та ми всі вже втомились. Тобто десь тут ми різні і нам важливо навчитися бути в цій різності творцями чогось спільного, важливого для всіх, того, чого ще не бачив світ. За великим рахунком, ми самі ще не бачили… Але можемо уявити, як це можливо… У цій різності нам важливо навчитися взаємодіяти, коли ми починаємо з невідомості, і зустрічаємось в невідомості, рухаємося в невизначеності, і рухає нас щось інше, аніж просто показники бізнес-плану. Вони лише можуть десь підсумувати, головний процес, той, що реальний.

І це початок нового способу діяти, жити, взаємодіяти, створюючи іншу, кращу історію. Нам важливо відкрити в собі, віднайти, обговорити цю нову нашу азбуку, мову нашого Дивосвіту… Бо він створюється нами, як світ Толкіна, що розкрився для багатьох його ельфійською мовою.

Так і наша мова – мова вільних людей – теж має розкритись нами. Через здатність перейти через те, що стало звичним, і тим, про що каже наш дух… вільне життя… Нам важливі ці мости і ясне бачення, здатне розрізняти, відчувати різницю в смаках, у відчуттях. Розуміючи, що новий світ – він вільний, дивовижний. Ми просто відкриваємо його, створюємо ще не існуюче, забираючи право влади у старої системи. У кожних зустрічах, у кожних діях, у кожній миті… Подив – чи автоматичний рух… Зустріч – або функціональні, формальні перемовини… І за великим рахунком життя – або смерть.

…Диво – або повернення у знайоме, «нормальне» колесо своєї сансари. Особисто я обираю довіряти своєму серцю. А воно каже: вір, іди за мною. І буде Диво…