От що цікаво… Кожен бачить життя зі свого фокусу… Ніби у нього є такий ліхтарик свідомості, яким він висвітлює реальність… своєю увагою. Промінь бачення…
У кожного є цей особливий дар – погляд, який складається з його власних унікальних поєднань: зі спадщини, родової пам’яті, життєвого досвіду, а звідси – і шлях, який прокладає дух через цю особливу, унікальну поєднаність, поєднання.
От просто уявіть собі, як безкінечна кількість матеріальних часток, що є пам’яттю, закладеною в нашу біологію, досвідом життя роду, зустрічаються, купаються в океані безмежного Духу. Відчуваючи цю зустріч у свободі… легкості… хвилюванні…
А можна і по-іншому, не помічати всього цього. Може бути загорнена ця пам'ять сама на собі, зберігаючи, приховуючи свою «бульбашку».
А можна і ще, по-іншому – відчувати два світи одночасно. Мені здається, ми саме тут… де маємо вийти на межу двох світів. З одного боку – досвід маленького я, з іншого – поклик безмежного Я.
Це важливо! Кожен ніби ліхтариком висвічує саме свій досвід – з одного боку, а з іншого – свій шлях духу… І тут не лише Погляд, який направляють матеріальні частки досвіду, пам’яті, але є і те, що народжується Надією, прагненням серця, ще не втіленого в досвід… Шлях, що виводить за межі відомого, що надихається мрією… Погляд ніби охоплює два світи…, наповнюється Подивом…, промінь якого вже висвітлює інший шлях, створює реальність іншу, нову… диво-вижну…
В тому, чим людина обурюється, що її напружує, що вона критикує, що її бісить, злить – от саме це і є в енергетичній структурі людини ніби пошкодженим, не розкритим у свободі, травмованим, замороженим у своїй бульбашці.
Так легко намацати свій шлях – саме за цими збуреннями, збудженнями, які виникають всередині – тут рана, тут торкатися боляче. Але не оминути, бо увага це вихоплює з реальності, ми бачимо кожне болюче місце, що потребує виправлення! Зазвичай, правда, в комусь… А це робота особистісна, передусім. Саме в цьому і є зцілення, визволення Подиву… Так, потроху, потроху і звільниться наше спільне Диво наших світів.
Як це зробити? Найперше – побачити це збудження всередині себе – з будь-яких причин. До речі, не лише з негативних. Радісне хвилювання, внутрішній сплеск радості – це теж маяк серця, йому варто довіряти. Але застрягли ми частіше там, де захоплені пам’яттю, яка… перекриває дихання, вільний рух, краде Подив… Звичайно, дуже аргументовано і однозначно!
Це може бути свідомо, а може бути й зовсім несвідомо… Це особлива для кожного робота: помітити, побачити, відчути, що річ зовсім не в комусь, а саме в мені: «кричить», і в конкретному місці. А я думаю: «це щось у них не так». Але це ж у мене кричить!
І ось тут найболючіше – побачити, як саме я проявляю це в житті. То ніби ступити в безодню, стати в серцевину правди. І побачити, як постійно все шукав, доводив, звинувачував інших у тому, що потрібно САМому в цьому місці, де пам'ять зустрічається з духом, де розгортається шлях власного… дозрівання.
І цікава річ трапляється… тоді, коли ми можемо пройти через власне вушко голки, переживши такий треш, коли ніби вмираєш, згораєш всередині, але інша частина народжується, як краплі роси, як випаровування з цього досвіду. От де дійшли до «роси на сонці»…і вороженьків…
Тут народжується у тобі та людина, яка самою своєю присутністю може і має зцілювати рану, зцілювати свідомість, відчуває смак цього звільнення, свого повернення до життя…
Тож у кожного з нас купа роботи. Досвід у нас багатий, як і наші чорноземи. Але ж і ресурс який! Нема про що говорити – дав Бог випробування, значить, і сила є. Саме зараз, коли наші бійці, наші ЗСУ починають наступ… рішучий…
