Нам важливо зараз відкрити нову граматику… вільного життя. Кожен для себе. Бо неможливо увійти у вільне, не усвідомивши свою залежність…
Якщо весь час задкувати, озираючись на те, що було. В боротьбі з тим, хто «не дає, заважає, не розуміє». Мусуючи раз за разом ті історії, які ми проживали.
Минуле варто переосмислити, розпушити грунт, аби побачити, як довго плелась ця історія, зав’язувалися вузли, формувались патерни, передавались з молоком матері…
Немає неуражених. Жодного. Минуле, як і війна, торкнулось кожного. Але своїм особливим дотиком. Війна застала кожного у конкретному місці, часі, обставинах…
Ти пам’ятаєш свій сюжет, у який увірвалась війна? Він може бути ключем… У кожного є те, що має звільнитись саме через нього. Якщо бачиш – значить, вже маєш відповідати. У своїх конкретних звільненнях…
Граматика вільного життя… Звісно ж, вона була, є і буде. Але для нас вона нова. Навіть не так: відкривати її маємо наново, переосмислюючи звичне… Звільняти себе від пут минулого… Прокладаючи шлях на теренах Божих… Прискіпливо і чутливо одночасно… Непроста робота. При тому, що ми себе, вільних, і не знаємо.
Увесь час виплутуємось, виплутуємось, а все по колу і по колу… Але Бог каже, що кожному по силі і вірі його. І ще каже: Мені довіряй. Будь-кому не треба. Навіть дружині, чоловіку, навіть батьку і матері. Побач Мене між усіх… І просто прийми, що людина може помилятись. Приліпись до духу вільного, дивись на Мене, звіряйся зі Мною…
Звісно, я кажу це в своєму «перекладі», але суть у тому, що слухай Бога в серці своєму. Він каже: «Я є Життя, і Істина, і Шлях». Тихо так каже, не нав’язуючись, але завжди…
І це Двері для нас. Щоразу ці Двері є, які і Шлях, і Істина, і Життя. Живого, не абстрактного Бога відкрити для себе в собі – Дух вільний і живий. Що перебуває одвічно в нас. Дух пробуджується і пробуджується той, хто бачить Його…
Вся граматика вільного життя з цього погляду перетікає в це: що для тебе священне? Заради чого є сенс жити і померти? І чому ти вільний?
Для мене це Любов. Це одна-єдина свобода. Безмежна свобода, яка дає можливість жити в красі, радості, в творчості, різним, несхожим… Для мене є лише та свобода, що народжена з любові. Бо вона, я впевнена, тримає цей світ… Для мене особисто немає іншої свободи і нема життя без неї.
І ще, ось це питання з власною свободою. У кожного, звичайно, свої орієнтири.. Тут тільки сам на сам. Але ж оце «сам»…. А хто більше, ніж я? Чи є хтось у цьому світі, за ким я готовий іти? Чи є хтось у цьому житті, заради кого я б зміг полишити свої звички невільного життя? Де образи стають більшими за любов. Де помста, гнів, лють, а передусім підсвідома впертість в бажанні, щоб усе залишилось так, як я це бачу.
Це наше «я», яке вперте, бунтівне, воно ніби має дві сторони. Саме воно привело нас до цього місця, не дало забути… але й саме воно утримує нас в неволі… З якого джерела буду пити, коли досвід власний заходить у глухий кут? Межа жива – Людина…
