Чомусь сьогодні постійно переді мною притча про Блудного Сина.
Саме той момент, коли він їв з одного корита зі свинями. Син! Який пішов від Батька в обмін на спадок. І от ця мить правди…
Що він, Син, мав відчувати там? Коли він з одного корита сьорбав зі свинями? Він думав: а в мого Батька навіть найманці живуть краще!
Який же це переворот у свідомості, коли ти бачиш, до чого ти прийшов… За що ти чіпляєшся? Яке життя розгортається з цього? З дна…
Чому ти тут застряг? Чому ти продовжуєш дивитись на це корито, яке…
І тут неважливо, що ще нас тримає, приковує наш погляд… Це може бути і якась потреба. Надмірна, може, не корисна. Може, в увазі. Може, в оплесках. А може, в тому, щоб почуватися важливим.
І, звісно, може бути інше: комусь потрібно бігти, відчувати свою заклопотаність, діловитість. А хтось дивиться просто на руїни – і жахається. Йому важливо з кимось про це говорити, розказувати… Ділитись, показувати очима…
Скільки людей – стільки й корит, до яких можемо пристати. І тут така різноманітність… Але я думаю про те, ЩО мало статися всередині душі того Сина, щоб він раптом побачив себе біля цього корита і згадав про те, Хто він є.
Ніби два світи змішуються в цю мить. Найжахливіша мить для мене у цій притчі і водночас найніжніша... Коли моє серце хвилюється і просто посміхається і плаче в ту саму мить… Коли Батько вибігає назустріч Сину… Ледь він побачив його… здалеку!
І коли я налаштовуюсь на те, як іде Син і готує слова подумки, щоб виправдатись, щоб сказати… А про що він може сказати, коли йде на зустріч після такого провального шляху?
І Батько, який біжить назустріч, і йому байдуже на твої слова, бо Він так чекав на Тебе… І ця мить, просто ці обійми зустрічі…
Для мене це завжди такий мотив не зрадити… Не зрадити ці обійми… Не зрадити свою справжню суть, яку ми не можемо знайти до кінця, але відкриваємо з кожним… коритом.
Ці два світи людської природи, наш виклик одночасний…
Але ми прийдемо до Батька, я вірю. Бо надто довго наш народ накопичував цей досвід перемог і знищення. Знищення і перемог. І знову звільнення. Тепер думаю… Скоро прийдемо…
