Найбільшого ворога не побачиш… Бо ховається він поміж своїх. Стає близьким і рідним, знайомим – таким знайомим, що навіть не помічаєш, як він викривляє дійсність, уміло маніпулює, бо «хочеш жити – умій перемагати». Таке собі виживання. А ще набагато складніше, коли відкриваєш його дуже близько. Найближче, звичайно, це той, хто шепоче нашим думкам, розповідає про цей світ. Який ніби робить само собою зрозуміле припущення – і думки підхоплюють цю «їжу» – спонукають до емоцій, дій, почуттів.
Якось почула фразу від однієї дівчинки: «Ну зрозуміло, особиста ініціатива наказуєма...» Це після того, як вона побачила дуже важливий елемент в системі, який не працює. Чому ж ти раніше мовчала? І у відповідь: «А що я кому винна? Особиста ініціатива наказуєма…»
Якось мені ця фраза запала в душу: думаю, чому так? Чому, якщо ти обираєш жити в цій країні, виконувати саме цю працю, спілкуватись саме з цими людьми, творити якісь конкретні справи, і в цих справах ми втілюємо щось важливе для країни, для людей – тоді чому така позиція? Якщо ти бачиш, як краще зробити, то бери й роби. Але роби так, щоб організувати цей процес, звернути увагу на головне, щоб це головне втілити. А на цьому шляху допомагають ті, хто поряд з тобою, бо ми як єдиний організм…
Звідки ж беруться у нас подібні думки? Це ж у якому світі живе наша свідомість, яка може так промовляти? Ну, можу припустити, що особиста ініціатива «наказуєма», якщо я хочу, щоб мене просто залишили в спокої, відчепилися від мене. І я буду бачити, як правильно, як найкраще, але буду мовчати. Бо тоді мене не будуть чіпати, я зможу займатися тим, чим хочу. Тобто мовчи, ховайся… Зі своїми думками, зі своїми талантами…
О, тут лише один з важливих пазлів, елементів… Я думаю, що зараз у кожному з нас світи сходяться, коли поряд з тим, що «ініціатива наказуєма», можна усвідомити, що є й інший вибір, що є і світ, який мені дуууже подобається, за який я зараз воюю – світ вільний, де я вибираю бути тим, хто я є, тим, хто відгукується в моєму серці, в справах, які витікають з моєї унікальності, з мого бажання творити. Коли я вільний у своїй свідомості розкривати такі місця, які до мене ніхто не бачив. Втілювати щось, чого ще не було, але через мене воно починає проявлятися – в моєму баченні, в моєму інтересі, в моїй увазі. Ми народжені у світ вільний, в якому я є в кожний момент – у своїх діях, у своєму ставленні, в своєму прагненні.
І оці два світи: світ, якому до мене нема діла, і у якого я повинен «вибивати» час і те, що для мене важливо, – або світ, який чекає саме на мене. Він розкритий і налаштований саме на пісню мого серця. На бажання, які народжуються з мого бачення, відчуття цього світу. Коли ж ці світи стикаються всередині – вибір наче й складний, а з іншого боку й простий. Це ж просто гра віри-невіри. А кожному ж «за вірою його». Мені здається, проблема лише одна – відстежити того, хто шепоче в твої думки: чи це любов, чи це той, хто веде тебе до загибелі? Звісно, ми всі, рано чи пізно, прозріємо у справжності цього життя – чи наприкінці його, чи, може, трохи раніше. Мені б дуже хотілось трохи раніше. Аби творити разом життя, яке красою пульсує… в серцях наших…
