…Чи існує реальність до того, як ти на неї подивишся? Чи, може, вона виникає одночасно з тим, що ти хочеш побачити, очікуєш побачити? Миттєво, наче дорога, що прокладається просто під твоїми ногами. А коли тебе немає, коли ти на неї не дивишся, чи існує ця реальність?
Тут є над чим замислитись. І вчені це дуже добре знають. Як у якийсь момент виникає питання, і вони починають збирати матеріал, досліджують, приковують свою увагу до мети досліджень – і реальність відкривається під їхніми очима...
Так і кожен із нас має подібний досвід. Коли прийнявши внутрішній запит, ти починаєш збирати для нього відповіді звідусіль: випадкові фрази, слова… Щось потрапляє на очі, і ти освоюєш, освоюєш цю тему… І вона відкривається.
Кажемо: синхронізм. Чи існує реальність до того, як ти на неї подивишся? В цьому погляді, яким ми дивимось на реальність, закладено не тільки наш досвід, а й той, що «завантажений» в нас, переданий нам як спадщина.
Досвід... Повторюємо одні й ті ж самі ситуації раз за разом… Як-то кажуть, наступаємо на одні й ті ж самі граблі. Або ще кажуть: «колесо сансари»...
А як по-іншому? А по-іншому – це усвідомити, побачити: а як я дивлюсь на реальність? Чого я очікую? Що прогнозую? І як я оцінюю цей світ? Яким бачу подальший шлях і подальші кроки?
Бізнесмени кажуть, що планувати зараз абсурдна річ. Та й узагалі планування річ невдячна. Особливо сьогодні. Бо ми стоїмо на дуже тонкій межі: можемо творити свою реальність, або занурюватися в уже прожите, в безкінечному колесі повторюваності…
Є в нас вимір, який каже про весь наш потенціал. Вимір джерела. Простішими словами, це відповідь на питання: хто твій Бог? І це може відкрити нам опору. Ту реальність, яку ми ще не знали, яка ще лише може бути створена – з нашого бачення.
Є в нас вимір, який каже про весь наш потенціал. Вимір джерела. Простішими словами, це відповідь на питання: хто твій Бог? І це може відкрити нам опору. Ту реальність, яку ми ще не знали, яка ще лише може бути створена – з нашого бачення.
бачення. І тут кожне слово важливе. І хто твій Бог, і який вигляд він має, які у вас з ним взаємини, і про що він? І яка його головна тема? Тут ніби такий квест. Пройти крізь життя, утримуючи всередині цю священну задачу. А квест непростий… Бо багато людей тут уже загинуло, залишивши той біль кожному з нас. Свій спадок: вимушеностей, обмеженостей; історій, які повторювалися, вже були.
Непросто… Бо змінити – а спочатку побачити, а потім докласти зусиль, аби вийти з ілюзій, з матриці минулого, – це потребує волі. А потім дочекатися, коли перенесеш себе повністю у вимір джерела любові… І потім побачити, як із цього джерела, через твої очі прокладається інша реальність. Так. Частину її ти не бачиш. Але в тому й сенс. В тому-то й квест. Пройти через ці випробовування тихо, по цій межі. «Прошити» собою, закласти нову реальність. Наче голкою стежку прокладати. Вірою, Надією, Любов’ю. Не дозволяючи пролитись крізь свої очі заново. Переплавляючи досвід минулого як сировину для альтернативного джерела енергії. Для чогось більшого, про що каже серце.
Ми народжуємось як творці. Це наша можливість. Або ж ми станемо добривом для цієї землі, Просто на наших очах, просто під нашими очима, під нашими діями, під нашими надіями прокладається нова історія. На кожному кроці. На кожному подиху…
