…Отже, в якому світі ми живемо зараз? Який контекст? У всій повноті того, що може бути, є окремий куточок, де ми маємо певну якість життя.
Війна. Небезпека. Невизначеність. Хаос. Ворог залишає нам дедалі менше шансів отримати хоча б маленький куточок гарантованого життя. З кожним вибухом надія на хоч якісь гарантії стає все меншою, і він уже лупить по інфраструктурі тепла, світла. Все ближче, все небезпечніше...
Як дивно… Чим ближче ця невизначеність, тим більше всередині нас стає спокою, тепла до ближніх, вдячності до тих, хто ціною власного життя боронить наші кордони. Можна сказати, що нас навіть не лякає холодна зима і можлива темрява. Ми спокійно запасаємось тим, що може допомогти: свічки, павербанки, робимо стратегічний запас для темного часу… і холодного. Ми відкриваємо тепло і світло всередині. Навіть якщо і не називаємо це так і навіть якщо не думаємо про це.
Куди веде нас Господь? Додому. До Себе. Туди, де промовляючи «я є», я єднаюсь з джерелом світла і тепла. І навіть смерть не закінчує мене, а відкриває шлях до того життя, що має продовжуватись після. Ми підходимо до життя, яке стає самою суттю Бога, де смерть фізична не має сили. І дивно, як у цьому дедалі більше відкривається справжність щирості, здатності жити в моменті, чутливе бачення і чутливе відчуття істинного, одночасного, ніби промивається зір від викривлення. Пусте життя, марне витрачання часу – живого часу – стає все очевиднішим. Ніби відкривається якесь інше бачення – бачення іншого світу. Що викриває той світ, де ми жили до цього.
Ми ніби помираємо у колишній якості, але народжуємося в іншій, де повно і досконало відчуваємо мудрість життя. Мені здається, що це мудрість життя починає говорити крізь нас, проясняючи своїм світлом нашу свідомість. Мудрість життя як той задум, який був першим. Який був спочатку.
Тож можемо дійти до того місця в собі, яке має визначеність. Де ми можемо точно спертися на головне, відчути єдиний, найближчий крок, під яким ми можемо поставити свій підпис. Отже, наука життя тепер має інший вимір. Має стати для нас наукою, до якої важливо придивитись пильніше.
Мені кажуть бізнесмени, менеджери: щось змінилося на полі діяльності. Стає більше живого спілкування, формальності відходять у минуле як нежиттєздатні, як пусте витрачання часу, марне. Дивне це слово – марне. Натякає на марево свідомості. Здається, так уже було. Коли безпосередні домовленості, коли слово значить більше, ніж договір на папері.
Здається, це вже було. Може, це повернення в минуле? Наприклад, у 90-ті, коли та сама розруха, хаос, невідомість, відсутність гарантій… Але ні. Щось трохи по-іншому. Жива взаємодія, довіра до слова, відчуття справжності, щирості – на фоні єдиної, спільної мети, єдності. Де кожному є справа, призначена саме для нього. Тож при всій схожості проявів, глибинні витоки, джерела – різні. Джерела наших дій, наших мотивів, наших бажань. І врешті решт сенсів. Ми ближче до Початку. Ближче до Бога. І в цьому і є визначеність, яку неможливо забрати, бо вона починається в серці. У серці кожного. Я впевнена, це Початок. Нова основа для майбутнього, яке ми маємо народити. Це майбутнє вже стукає в наші двері. Стукає, і ми відчуваємо його тепло, світло, радість. Гряди, Господи! Так закінчується Євангеліє, і далі розкривається Людина. У своїй щирій взаємодії. З Тим, Хто сотворив цей світ.
