Кажуть, «корінь проблеми»… Ось слухаю, прислухаюсь до цього вислову і продовжую дивуватись, що найголовніше – так поруч, так близько, що навіть ближче складно сьогодні уявити.
Корінь проблеми… А саме слово «проблема»? Здається мені, що це про біль… А чи можна про біль думати, говорити, дивитись на нього? Чи можна біль лише відчувати? І якщо краєм ока, поспіхом, то вийде фальшиво. Не вийде ВІДЧУТИ.
А зупинитися і відчути, де розривається тканина життя? Саме в мені вона розривається…В моєму тілі! Бо без тіла це неможливо. Щоб відчути цей біль, треба щось, що закричало б від болю. Кожен із нас про щось кричить, з чимось бореться…. Або вже анестезував біль, аби не муляло… Отже, у кожного з нас такий рельєф, з цього болю складений, який тримає саме цю картину, цей прояв матриці навколо себе. Зашитий у пам’яті тілесній.
Але про корінь. Це так відчути треба, зайти в той біль, прожити його… До речі, чи у свій біль, чи у біль іншого як частину поля живого, неважливо. А от зупинитися і ніби прожити біль ізсередини: про що він? І далі піти в корінь. Тобто захотіти пустити корінь у ньому ще глибше. Побачити, що це не лише зараз проявилось, а має передумови, має під собою ґрунт. І піти в цю глибину.
І дивовижно, як корінь проблеми працює. Коли ми вкорінюємося – наше звичне мислення каже, що треба «застабілізуватись», укорінитись, це ніби залишитись саме тут. А Живе життя в нас каже: «ні!». Бо коли ми пускаємо коріння, ми оживаємо всередині себе, у своїй заскорузлості. Ми проростаємо в живу тканину землі і всередині з’являється імпульс потягнутись догори, до того сенсу, який є саме твоїм. Ніби паросток проростає. Потягтися і ожити в цьому живому паростку. Наскільки ти зможеш укорінитись, відчути біль і вкорінитись у ньому – стільки й життя народиться, відчуття живого. Але й відчуття мертвого, того, що дає біль, народжує це живе.
Боже, як же дивовижно те, що Ти робиш! І все, що нам треба, це тільки перестати тикати пальцями на інших і чекати чогось і гніватись на когось. А відчути, що я – лише Межа на живій тканині життя у Твоїх руках, на цій Твоїй ниві. І з кожною зустріччю я можу відчути себе і відчути те, що болить усередині; те, що надихає, або те, що посилюється. І пізнаю себе через іншого, через світ…
Так Живе й проростає… Через Смерть… Метафізика. Фізична реальність поєднується з сенсом… А поки вона відмежовується від нього – вона виснажується, переймаючись колом проблем.
У кожному з нас має прорости багато життя. А коли в собі життя пророщуєш через біль, через корінь проблеми – відчуваєш усе поле в кожному. Ти ніби сам стаєш вирішенням цього спектру енергії, цього звучання на полі життя країни. І от через кожного… Свої корені, свої проблеми, свій біль, як частина більшого, спільного… Як в єдиному організмі…
Це шикарне запитання до себе: а що мені болить? А попереду цього: а на що дивляться мої очі? А від чого я відвертаюсь? А кого критикую? І ось цей крок до себе здається дуже банальним, але не тривіальним.
Ідемо до темної ночі, де буде час подумати про це. Попроживати. Побути з цим…
